Консультації

«Адаптація дітей до умов ЗДО. Правила безпеки».

Адаптація дітей раннього віку до перебування в ЗДО

   Настає той час в житті кожної дитини, коли вона переступає поріг дитячого садка. Початок відвідування дошкільного закладу– це не тільки нові умови життя й діяльності, режиму та харчування, а й нові контакти, оточення, нові взаємини, обов’язки. Це надзвичайно напружений період, який потребує від малюка активних психічних і фізичних форм пристосування, адаптації.          

                          Критеріями успішної адаптації вважаються: 

       *   внутрішній комфорт (емоційна задоволеність);

       *   зовнішня адекватність поведінки (здатність легко і точно виконувати вимоги середовища). 

Адаптація (від  лат. „пристосування”) - це складний процес пристосування організму, який відбувається на різних рівнях – фізіологічному, соціальному, психологічному.

     Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній період адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць. Виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність довиходу із сім’ї.

                           Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

 Пристосування організму до нових умов, до нового режиму супроводжується як правило зміною поведінкових реакцій дитини, розладом сну, апетиту.

 Проте адаптація у різних дітей відбувається по – різному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, емоційної залежності від матері.

Враховуючи це, науковці і практики виділяють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Вони проявляють зацікавлення іграшками й діяльністю, комунікабельні, самостійні, врівноважені. Спілкування батьків з дитиною доброзичливе, поважне.

Друга група – малюки, які адаптуються повільніше й важче. Поведінка нестала. Періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості, вередування. Навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Ці діти часто бувають мало ініціативні, менш самостійні, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежать від дорослого. Збоку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються окриками, погрозами або послабленням вимогливості, неувагою.

Третя група - діти, які важко пристосовуються до нового для себе побуту. Такі діти несамостійні, неконтактні. Звичні до нестабільності в режимі дня. Сон, апетит - погані, можливо і зовсім відсутні. Швидко втомлюються. Ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості, або, навпаки, зайвого лібералізму з боку дорослих, що спричиняє острах, недовіру до вихователя. Висока захворюваність ще більше уповільнює звикання до нового оточення. Найбільш складна перебудова організму відбувається на початковій фазі адаптації, яка може затягнутися і перейти в дезадаптацію, що може призвести до порушень здоров’я,  поведінки, психіки дитини.

Щоб уникнути ускладнень і забезпечити оптимальне проходження адаптації необхідно забезпечити також оптимальний поступовий перехід дитини із сім’ї в дошкільний заклад.

Робота проходить в декілька етапів:

-        підготовчий етап (батьківські збори, анкетування, консультування);

-        етап спостережень  (заповнення листків адаптації, діагностика);

-        етап аналізу і висновків (аналіз адаптаційних листків і індивідуальних карток розвитку).

         Розглянемо детальніше етапи роботи, що спонукають  до безболісного адаптування дітей до дитячого садка.

    Підготовчий етап

- батьки повинні познайомитися з вихователями;

-  проведення батьківських  зборів: детальне знайомство з умовами дитячого садка, з організацією життя малюків у дитячому садку;

- відвідування групи батьками разом з дітьми, попереднє знайомство з дітьми.

                                    Етап спостережень включає:

·       поетапний прийом дітей в групу, постійне збільшення часу перебування дітей в групі, знаходження мами в групі при необхідності, спостереження за поведінкою дітей, консультування батьків;

·       розробку індивідуального режиму дня дитини, постійне входження її в життя дитячого садка;

·       оформлення „Листків адаптації”, оцінку рівня нервово-психічного розвитку дітей. Активними тут є такі форми роботи: індивідуальні консультації, проведення спільних прогулянок неорганізованих дітей з дітьми групи, відкриті дитячі свята (Новий рік, мамине свято і таке інше).

                                      Етап аналізу і висновків

 Має на меті :

·       обробку результатів і аналіз адаптаційних карт розвитку. Виявлення дітей з важкими  ступенями адаптації  та індивідуальна робота з ними.

 

Виховання самостійності у дошкільників

Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли вона починає ходити до школи. Проте починати виховувати цю якість потрібно набагато раніше - і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.

Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. 

Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини. Зазвичай, самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки» тощо. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або до дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності.

Прийнятно використовувати наступне визначення самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих».

Фахівці визначають самостійність таким чином: вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах; вміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого; вміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності; вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат); вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності; вміння переносити відомі способи дій в нові умови.

Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості.

Етапи становлення:

Перш за все, це ранній вік. Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій. Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини. Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системність і може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто як епізодична характеристика дитячої поведінки. Рекомендації:

1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчилася, наприклад, одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це сама, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо. Але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини.

 2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай дитина вчиться осягати якісь речі самостійно і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що являє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від цього, навіть якщо вона не просить про це.

3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!». Важливо не перешкоджати їй в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби до самостійних дій.

Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д. Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче помити підлогу, - дайте відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за дитиною калюжі, що утворилися в результаті праці, але зате у неї будуть формуватися навички не тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче попрати свій носовичок? Дозвольте зробити це. Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати, адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - адже вона так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань її невмілі спроби. Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослому здається простим і нескладним. Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти повірити в те, що у неї обов'язково все вийде.

Дошкільний вік:

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те, що більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір.

 2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне до її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменший малюк 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в змозі прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомога у сервіровці обіднього столу (розкласти серветки, столові прибори, поставити хліб) допомога у догляді за домашнім вихованцем тощо.

3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності).

 4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих.

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, найчастіше, гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.

"Привчаємо до порядку"

Усі діти прагнуть бути самостійними, але вони не завжди погоджуються виконувати доручення батьків.

Якщо діти з раннього віку починають допомагати батькам по господарству, то вони будь-яке нове заняття сприйматимуть не як повинність, а як можливість навчитися чогось нового. Але, на жаль, мами і тата часто скаржаться на те, що їхня дитина виконує усі доручення «з-під палки». Як же виховати у малюка відповідальність і свідоме ставлення до дорученої справи?

Насамперед, мами і тати повинні подбати про те, щоб у малюка були свої обов'язки, які, окрім нього, ніхто не виконуватиме. Наприклад, дошкільник має після прогулянки почистити черевики і повісити на місце свою курточку, скласти перед сном іграшки і прибрати зі столу після обіду... Коло обов'язків може бути різноманітним, головне - не доручати робити те, з чим йому буде важко впоратися.

Спочатку ненав'язливо керуйте процесом. Хочете, щоб малюк витер пил на меблях? Покажіть, як це потрібно зробити. І нічого, якщо перший досвід виявиться невдалим, не потрібно вказувати малюкові на помилки - і з часом він всього навчиться. Краще похваліть його. Можна навіть ска­зати: «Ти дуже добре впорався з цим завданням, тому тепер я довіряю тобі таку відповідальну справу, як миття за собою посу­ду». І ось вже звичайна робота у домі із категорії «примусової» переходить у спосіб заохочен­ня, і малюк буде із захопленням виконувати будь-яке ваше доручення. У дошкільному віці, коли малюка ще тільки починають залучати до праці, дуже корисно заохочувати й нагороджувати його за кожну виконану роботу (хоча б наклейкою або зірочкою), це стане для нього гарною мотивацією.

І ще один важливий момент: намагайтеся все робити разом із малюком.

 По-перше, це найкращий приклад і стимул для нього.

 По-друге, ніщо так не об'єднує, як спільна праця.

Батькам варто замислитися і про те, як поводитися, якщо ма­люк не виконав доручену справу.

Він має розуміти: до вимог дорослих варто ставитися із повагою, а байдужість та небажання не залишатимуться безкарними. Тому потрібно із самого початку обговорити це з малюком. Йдеться не про тілесне покарання або щось подібне, що принижує гідність маленької людини, а про те, щоб навчити малюка дотримуватися слова. Пропонуючи малюкові щодня прибирати свої іграшки, домовтеся з ним: «Ти маєш починати класти на місце іграшки одразу, як тільки я тобі нагадаю про це, і зробити це потрібно до початку вечірнього мультфільму. Якщо за цей час ти не прибереш іграшки на місце, їх приберемо ми. І два дні ти не будеш ними гратися».

Головне в такій домовленості - бути послідовним і не змінювати рішення. Якщо це вийде - малюк навчиться вчасно виконувати обіцянку. В іншому випадку - він думатиме, що завжди знайдеться спосіб «ухилитися» від обов'язків.

«Читаємо дитячий малюнок»... 

Малюк наділяє кожну знайому людину особливими рисами. Так в дитячій уяві тендітна вихователька може перетворитися в монстра з величезним ротом. Остання та багато інших особливостей характеру оточуючих людей, а також тривоги та радощі малюка знаходять свій відбиток в його малюнках.

1. Насамперед потрібно оцінити кольорову гамму дитячих малюнків. Обов’язково зверніть увагу на наступне:

         Чи є у малюка достатній вибір кольорів, які можна використовувати? (відомі випадки, коли дитина малювала «похмурий» малюнок тільки тому, що коробка олівців була на всіх одна, і йому як раз дістався чорний або сірий).

Як часто Ваш малюк використовує певний колір? Чи завжди він віддає перевагу, наприклад, червоному олівцю, або ж це випадковий вибір? З якими кольорами він його комбінує? Так, згідно з дослідженнями А. Л. Венгера, якщо у малюнку переважають темно-коричневі, сірі та чорні кольори – це ознаки депресивного стану. Надмірна кількість червоного кольору свідчить про стан тривоги, емоційної напруженості. Але якщо червоний - улюблений колір, це може говорити про невротизацію або підвищену конфліктність. Велика кількість червоного у поєднанні з темними тонами можлива тривожна депресія. 

Які тони взагалі переважають у малюнку - теплі або холодні? Надлишок темно-блакитних і фіолетових  кольорів може свідчити про знижений настрій або про високу чутливість. Домінування пастельних кольорів свідчить про чутливість або тривожність.

         Якщо дитина у малюванні обмежується парою-трійкою кольорів, це може бути проявом астенії, втоми та пасивності.

Кожен з кольорів в дитячому малюнку має власне символічне значення:

темно-синій - концентрація, зосередженість на внутрішніх проблемах, потреба у спокої і задоволенні, самоаналіз; 

·  зелений - врівноваженість, незалежність, наполегливість, упертість, прагнення до безпеки;

•червоний - сила волі, ексцентричність, агресія, підвищена активність, збудливість;

·  жовтий - позитивні емоції, безпосередність, допитливість, оптимізм;

· фіолетовий - фантазія, інтуїція, емоційна та інтелектуальна незрілість (діти часто віддають перевагу цьому кольору);

· коричневий - повільність, фізичний дискомфорт, часто - негативні емоції;

· чорний - пригніченість, протест, руйнування, нагальна потреба у змінах;

· сірий - «відсутність» кольору, байдужість, відстороненість, бажання втікати, не помічати того, що турбує.

      Діти-правші більш за все люблять «прості» і «справжні » кольори. Тобто вони малюють те, що бачать навколо себе: ліс, луг, траву, сад, бабусю, песика і пр. Такі дітки найчастіше починають малювати зеленим, коричневим, жовтим та ін. Якщо запитати в них що це намальовано - відразу ж відповідають: сонечко, травичка або сад.

         Діти-шульги надають перевагу яскравим теплим кольорам. Виняток становить хіба що глибокий синій колір.

         У ранньому віці чорний колір взагалі не сприймається дитиною як похмурий. Це просто колір, яким можна зафарбувати всі інші кольори на малюнку. А Ви так ніколи в дитинстві не робили?

У більш дорослому віці вибір чорного кольору може розповісти психологам про внутрішній світ малюка. По-перше, цей колір обирають діти, народжені шляхом кесаревого розтину. Саме вони більше за інших дітей пов'язані з тим недосяжним світом, з якого вони вийшли не самі. Дитина сприймає чорний колір як щось рідне, що колись булькало і оточувало його теплотою. Це і є материнське лоно.

Якщо дитина була народжена звичайним шляхом, вибір чорного кольору свідчить про те, що на душі у дитини щось не так. Діти найчастіше малюють чорним кольором, коли нудьгують, або бояться чогось. Прослідкуйте, з чим пов'язані малюнки. Може дитині не вистачає уваги?

2. Наступний важливий момент - натиск на олівець. Це - показник психомоторного тонусу дитини.

         Якщо тиск слабенький, легкий, невпевнений - це говорить про боязкість, пасивність, астенію (виснаженість психіки) малюка.

         Якщо лінії постійно стираються - це свідчення невпевненості, емоційної нестійкості, тривожності. А коли штрихи робляться ескізним шляхом - спочатку малюються легенькі штришки, потім наводяться - це спроба контролювати свою тривогу, взяти себе в руки.

         Якщо контури зображень жирні, сильно продавлюють папір, це може бути свідченням емоційної напруженості, імпульсивності. А якщо олівець рве лист -це ознака можливої конфліктності, агресивності або гіперактивності.

3. Розмір малюнків також має значення. У нормі найбільший об'єкт малюнка повинен займати приблизно 2/3 аркуша формату А4. Якщо малюнок людини або тварини дуже великий, займає весь аркуш або навіть виходить за його межі (іноді дитина перевертає лист або приклеює збоку ще один, щоб домалювати те, що «не вмістилося») - це може навести на думку про тривожний стан малюка. А ось малесенький малюнок часто говорить про низьку самооцінку або депресію.

4. Замислитись змусить і розташування малюнка на аркуші. Якщо він розташований у верхній частині аркуша, це свідчить про високу самооцінку (або про схильність до «польотів у хмарах»), а от дрібний розмір в поєднанні з розташуванням «внизу» може говорити про емоційне неблагополуччя.

5. Зверніть увагу на те, наскільки ретельно намальовано зображення, наскільки воно деталізоване. Якщо подробиць багато - у дитини, швидше за все, жива уява, творча спрямованість. Вдивіться, якого роду всі ці деталі - якщо вони однотипні і кількість їх велика (наприклад, малюк не полінувався намалювати 39 ґудзиків на піджаку або 154 лусочки на рибі) - це може бути свідченням тривожності, ригідності, перфекціонізму. 

6. Важливий і темп роботи дитини: якщо малюк малює повільно, але старанно – це є особливістю його темпераменту, а ось повільне, мляве малювання - ознака пасивності, виснаженості нервової системи. Високий темп говорить про те, що перед нами активний живчик. Якщо ж у цей час малюнок розмашистий і неакуратний - дитина, швидше за все, гіперактивна (або негативно налаштована, прагне скоріше закінчити малювання, зробивши все «тяп-ляп»).

7. Підказкою будуть і слова дитини під час роботи. Якщо малюк ділиться у процесі створення сюжету своїми думками, розповідає про те, що любить малювати - він налаштований позитивно і, швидше за все, психологічно благополучний. Якщо малюк постійно уточнює, що і як «правильно» треба робити - це маленький перфекціоніст, і/або він тривожний і не впевнений у собі. Ну а якщо прохання намалювати що-небудь супроводжується скигленням на кшталт «нудно», «набридло», - це може пояснюватися і боязкістю, і втомою, і невмінням спілкуватися, і прагненням втікти від труднощів.